Актуальність.
У лютому 1945 р. у Ялті пройшла конференція
керівни-
ків трьох
країн: СРСР, США й Великобританії.
Конференція стала необ-
хідністю,
коли питання: "чи вдасться ідеологічним
супротивникам знайти
компроміси
в політиці, економіці, військовой справі
після розгрому Німе-
ччини?"
зі сфери фантазій перейшли у площину
конкретних, практичних
справ.
Люті словесні баталії із приводу Польщі,
Німеччини, Югославії…
ООН несли
офарблення побоювань, що мирне
співіснування двох гіга-
нтських
суспільно-політичних конструктів (СРСР
і Заходу) не можливо.
У цьому
аспекті долі націй, народів і великих
держав служили розмінним
фаршем
дипломатичної кухні. Подія – яка опалила
народи Європи й
Азії,
протягом от уже 70-ти років ніяк не здатна
перейти в розряд істори-
чних
фактів. Вона залишається полем битв
сучасних ідеологій, просто-
ром
національних образ і… державної гордині.
Значне місце в ході ял-
тинських
суперечок і їхніх оцінок зайняв
"Польсько-українське питання".
Виходячи
із цього, надто важливо оцінити специфіку
сприйняття україн-
ським
науковим суспільством найважливішої
події ХХ століття.
Об'єкт:
Ялтинські домовленості лютого 1945-го
року.
Предмет:
сучасна українська історія, політологія
й філософія про Ял-
тинської
конференції 1945-гщ року.
Ціль:
визначити параметри дискурсу "Ялта-45"
у сучасному просторі
українського
гуманитраного знання.
Завдання:
визначити реперні крапки інтересу до
ялтинських зустрі-
чей;
проаналізувати їхню специфіку; визначити
перспективні напрямки
розвитку
дискурсу.
У сучасній
українській історичній науці не існує
такої проблеми як
"Кримська
(Ялтинська) конференція – 1945р. ".
Більше того можна сміло
затверджувати,
що як такої історичної традиції у
вивченні "Ялти" – не-
має. За
всі роки незалежності можна позначити
лише одну монографію,
С. 244
що
властиво являє приклад історичного
підходу до проблеми: "Юрчен-
ко С. В.
Гриф секретности снят: охрана Ялтинской
конференции 1945 го-
да"
(Севастополь, 2003). Весь інший масив
публікації – це "чистої води"
політологічні
дослідження. Правда, окремі невеликі
роботи статейного,
майже
тезового характеру іноді (аж ніяк не
щороку) з'являються в матері-
алах
різноманітніх конференції. Але про
публікацію в авторитетних істо-
ричних
українських журналах – не може йти й
мови. Проблема лежить аж
ніяк не
в якійсь цензурі або авторитарності
головних редакторів. Ні. Прос-
то
Кримська конференція несе на собі
видбиток сучасності й виступає
активним
гравцем у всіх перипетіях сучасної
політики. Звідси методологі-
чне
прагнення вивчати подія з позицій
політології, почасти психології.
Іншим
напрямком "завідує" публіцистика,
як виразник ключових емо-
цій
українського менталітету. Вона буквально
перенасичена ідеями про
те, що
Кримська конференція – якесь зло де не
має принципів волі й
справедливості.
Ретельний аналіз сучасних наукових
публікацій про
"Ялту-45"
показав активне використання в наукових
працях саме даної
термінології
і її похідних.
А раз
так, то неважко помітити, що оперуючи
зазначеними термінами
будь-який
історик/політолог, по суті, виводить
проблематику з факту, що
був
утілень до життя, в область філософських,
а точніше аксиологічних
штудій.
У цьому варіанті можливий або зважений
аналіз, або обтісуван-
ня
серйозної наукової розмови в якийсь
комплекс ідеологічних вигуків і
гасел.
Але, у кожному разі проблематика є вкрай
далекою від історії з її
специфічним
набором історичного інструментарію.
Підтримують
історичний дискурс лише нечисленні
публікації кримсь-
ких
фахівців, інша маса українських
гуманітаріїв охоплена глибоким інте-
ресом
саме до філософських, найчастіше
онтологічним проблемам. При-
чому
філософськими проблемами займаються
всі хто завгодно: історики,
правознавці,
політологи, політичні оглядачі… усе
крім філософів. Прикро.
Справді,
проблема справедливості в міжнародному
праві, добро й зло
для
інтересів націй і її окремих частин,
єдність історичного й метафізично-
го, роль
угоди трьох чоловік і воля багатомільйонного
народу – прерога-
тива
інтелектуальних можливостей філософа,
а аж ніяк не журналіста.
Цікавим
аспектом усіх без винятку гуманітарних
штудій українських
гуманітаріїв
– наполегливе прагнення до локалізації
події. Якщо говорити
про
"Кримський підхід" – то це незмінні
краєзнавчі деталі мікроісторії на-
віть у
серйозних геополітичних монографіях.
Якщо звернутися до політо-
логічних
робіт "Західників", то це чітка
локалізація комплексу питань виня-
тково в
межах значення конференції для України,
її територій, населення,
міжнародного
статусу. Представляється, що серйозних
зусиль по вивчен-
ню
Кримської конференції як події всесвітньої
історії в українському нау-
ковому
просторі – не вживається. Міжнародний
аспект Ялти-45 поступово
зникають,
зберігаючи значення лише в преамбулах
і помітних фразах.
Не менш
важливим є факт відсутності українських
історичних дисер-
тацій
де предметом виступала б Кримська
конференція 1945 року.
Висновок:
українська історична наука фактично
ігнорує Кримську
конференцію
1945 р. надавши інтелектуальні права
розробки цієї про-
С.245
блеми –
політології. Українські професійні
філософи не обертають уваги
на
"суспільне замовлення" пророблення
моральних категорій "Ялти",
повністю
надавши це завдання публіцистам і
політичним оглядачам. Як
підсумок
крайня перенасиченість сприйняття
"Ялти-45" штампами, лу-
бочними
картинками й идеологемами на аксиологичну
тематику. Пред-
ставляється
перспективним відкриття масштабних
історичних і філо-
софських
досліджень із метою всебічного й
ретельного вивчення Крим-
ської
(Ялтинськой) конференції 1945 року.
С. 246