Исследовательская лаборатория: КРЫМСКАЯ КОНФЕРЕНЦИЯ

                            О.В.Кульчицька                           

                                                                    Проблема роззброєння та безпеки в роки "холодної війни”: внесок УРСР.  

     З моменту завершення ІІ світової війни у світі відбулося близько 150 воєн. Проте небезпека для людства зберігається, оскільки сукупний світовий запас ядерної зброї складає 15 000 мегатонн, що приблизно прирівнюється до більш ніж 1 млн. бомб, скинутих на Хиросиму.

    Реалії сьогодення показують, що трансформаційні процеси, пов’язані з глобалізацією, становитимуть систему загроз, як для людства, так і окремих регіонів і держав. На думку С.О.Телешуна викликами та ризиками, які загрожуватимуть світу у 2010-2015 рр будуть наступні:1) загрози геополітичного характеру; 2) ризики оточуючого середовища; 3)економічні ризики; 4) соціальні [7, с.3-5]. Найбільш вагомими, на наш погляд, залишаться загрози геополітичного характеру,  зокрема міжнародного тероризму, що може становити  небезпеку для будь-якої держави. 

    Тому проблема стримування нестабільної ситуації, пов’язана з несанкціонованим використанням зброї масового знищення залишається актуальною й донині, особливо, якщо це стосується міжнародної безпеки. На сучасному етапі це питання стало ключовим, оскільки, загрозу людству може нести й мирний атом, що засвідчили аварії на Чорнобильській АЄС у 1986 р. та на атомній електростанції Фукусіма – 1 у 2011 р.

     Отже актуальність  проблеми роззброєння та безпеки  не викликає заперечення. Тим паче, що досвід набутий УРСР, в роки "холодної війни” багато в чому сприяв формуванню власного зовнішньополітичного курсу сучасної України, як без’ядерної держави.      

    Слід зазначити, що в радянський період учені не одноразово зверталися до проблеми роззброєння і безпеки держав в роки "холодної війни”. До таких дослідників слід віднести А.У. Гуріновіча [3] і В.Д.Хандогія [9, с.10-19.],  де  перший автор зосередив свою увагу переважно на діяльності Білоруської РСР в ООН, а другий показав керівну роль в цьому питанні СРСР, однак  участь УРСР в обговоренні  питань  роззброєння та  безпеки у світі  розглядалося побіжно.

    Російський дослідник АА. Рощін показав , що ряд резолюцій , які стосувалися роззброєння пробуксовували, оскільки в основі незгоди представників делегацій лежала ідеологічна складова. Автор наголосив на тому, що зіткнення західних і радянських делегатів на форумах лише посилювали розрив між Заходом і Сходом і сприяли роздмухуванню "холодної війни”, а сутички між делегатами здавалися непотрібними і неефективними  [6, с.82.].

     Не отримав достатнього висвітлення даний  аспект проблеми і на сучасному етапі. І лише в роботах С.В.Віднянського, А.Ю.Мартинова [2]  та І.Короля [5] позиція Української РСР на сесіях Генеральної Асамблеї ООН по проблемам роззброєння та безпеки в роки  "холодної війни”  розглядалася  в контексті  функціонування  республіки в ООН. Отже дане питання заслуговує на увагу з точки зору подальшого його дослідження.

    Недостатнє вивчення вказаної проблеми дало підставу автору звернутися до даного аспекту та з’ясувати позицію Української РСР на сесіях Генеральної Асамблеї ООН по проблемам роззброєння  та  безпеки в роки  "холодної війни”.   

     Зазначимо, що під цим терміном розуміють  глобальне геополітичне, економічне та політичне протистояння  двох систем соціалістичної ( СРСР та її країн –союзників і США та Західної Європи й країн, що підтримували їх. Офіційним початком війни вважають промову У.Черчилля у Фултоні 1946 р про так звану залізну завісу, а відверта конфронтація між країнами НАТО (1949 р) та ОВД(1955) спонукала ООН шукати важелі впливу на держави з метою збереження миру.  Генеральна Асамблея ООН виступала тим міжнародним форумом, який у форматі виступів, обміну думок та винесених рішень, не дозволяв розв’язати нову війну .

    Багатьох учасників різних країн, присутніх на сесіях Генеральної Асамблеї ООН хвилювали питання міжнародної безпеки, оскільки в період "холодної війни”  світ стояв на порозі нової катастрофи. Тому ряд держав, які пережили лихоліття Другої світової війни, в числі яких була і Україна, виступали за роззброєння і зміцнення миру.

    Проблеми збереженя миру розглядалися майже на кожній сесії Генеральної Асамблеї.

    Так,II  сесія в 1947 р. розглянула питання "Про заходи проти

 пропаганди і роздування нової війни”. На 3-й і 4-й сесіях (1948-1949 рр. обговорювалися питання щодо заборони атомної зброї, скорочення озброєнь і збройних сил постійних членів ради Безпеки ООН.

    На V сесії ГА ООН в 1950 р. розглядалося питання про послаблення міжнародної напруженості і припинення холодної війни, про нормалізацію відносин між соціалістичними і капіталістичними країнами на основі принципу мирного співіснування держав з різними суспільними ладами. СРСР вніс на розгляд сесії проект Декларації про відвернення загрози нової війни, зміцнення миру і безпеки народів. У проекті містився заклик до країн світу оголосити заборону атомної зброї, заключити між п’ятьма  великими державами  пакт про зміцнення миру, скорочення своїх армій в 1950-1954 роках на третину. Але цей проект Декларації на сесії ООН був відхилений [5, с.48.]

    Загострення суперечностей щодо питань роззброєння поміж делегатами демонструвала VIIсесія Генеральної Асамблеї. Її засідання не привели до конструктивного діалогу, а виступи делегатів зводилися до взаємних звинувачень і критики зовнішньополітичного курсу двох протилежних блоків. Це і не випадково, оскільки саме в 1947- 1953 рр. "холодна війна” досягла свого апогею.  І лише після подій Карибської кризи 1962  р., коли світ опинився на межі існування, а  людство на порозі термоядерної війни, керівництва СРСР та США  не наважилося на необачливий крок.

     Складна міжнародна ситуація вплинула на подальшу роботу ООН, яка намагалася не залишати поза увагою гострих конфліктних ситуацій, та спрямовувала свої дії на вироблення необхідних рекомендації для збереженням миру.     

 Так, на ХХІІІ сесії Генеральної Асамблеї ООН важливе значення мав Меморандум уряду СРСР про деякі невідкладні заходи щодо припинення гонки озброєнь і роззброєнь від 1 липня 1968 р.  В умовах "холодної війни”, цей документ мав величезне значення, оскільки пропонував заборонити застосування ядерної зброї; негайно перейти  до переговорів за участю всіх ядерних держав про припинення виробництва ядерної зброї, скорочення її запасів і подальшу повну заборону і ліквідацію ядерної зброї масового знищення під відповідним міжнародним контролем [3, с.35]. Даний договір повинен був спрацювати на стримування гонки озброєння, оскільки держави "ядерного клубу”, а до таких належали ті, що здійснили ядерні випробування до 1 січня 1967 р ( тобто США, СРСР, Великобританія, Франція та Китай) брали на себе зобов’язання не допомагати та не заохочувати без’ядерні держави до виробництва та придбання ядерної зброї.

    Проте окремі сучасні дослідники мають власну точку зору щодо даної угоди.  Зокрема А.Арбатов вважає, що  такий договір лише штовхав окремі держави до розробки і прийняття на озброєння ядерної зброї, а більшість неядерних держав звинуватили  ядерні у невиконанні зобов’язань  по ст. VI ДНЯЗ [ 1, с.37.]

    Спільно з іншими соціалістичними країнами українська делегація брала активну участь в обговоренні актуальних політичних проблем, і перш за все в питаннях, що стосувалися зміцнення міжнародної безпеки на ХХV сесії ГА.

     Безумовно, ініціативу  в полеміці щодо роззброєння і безпеки в світі задавали представники СРСР,  однак делегація  УРСР залучалася до таких дискусій і спільно з іншими соціалістичними країнами була співавтором багатьох прийнятих резолюцій. Наприклад, внесеного на розгляд Генеральної Асамблеї  проекту Декларації про міжнародну безпеку, а також резолюцію, що підтримує договір про нерозміщення ядерної зброї на дні морів і океанів [ 11, арк.42].

     Ще одним прикладом тісної співпраці української делегації з 34 делегаціями світу у напрямі заборони гонки озброєння і поширення зброї масового знищення стала ХХVІ сесія ГА ООН, на розгляд якої був внесений переглянутий проект резолюції відносно Конвенції про заборону розробки, виробництва і накопичення запасів  бактеріологічної (біологічної) зброї та про її знищення. З деякими поправками цей проект був схвалений резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада 1971 р. Цей документ мав величезне значення для напруженої розрядки у світі, оскільки передбачав повну ліквідацію одного з видів зброї масового знищення [8, с.121-122.].

     Проте, українські політичні діячі не лише підтримували всеосяжні заходи,  пов'язані з роззброєнням, але і докладали власні зусилля, спрямовані на повну заборону, як бактеріологічної, так і хімічної зброї та ліквідацію її запасів. Так на ХХVII сесії ГА ООН  представники Української РСР спільно ще з дев'ятьма соціалістичними країнами внесли на розгляд Комітету з роззброєння проект конвенції про заборону розробки, виробництва і накопичення запасів хімічної зброї та її знищення. Даний проект з точки зору української делегації міг стати підставою для перемовин і досягнення угоди з даної проблеми [10,  арк.23].

    Під час свого виступу на цій сесії український представник Ю.М.Мацейко підкреслив, що наполегливою потребою сучасності стало ядерне роззброєння. Істотний крок у напрямку заборони гонки озброєння був здійснений у травні 1972 р. в Москві під час підписання договору між РСР і США по обмеженню систем проти ядерної оборони і тимчасової угоди про деякі заходи в напрямку обмеження стратегічних збройних сил ядерної зброї. Істотним внеском в заборону гонки озброєння стало б вирішення проблеми всіх випробувань, включаючи підземні. З точки зору українського делегата, обмеженню гонки озброєння і  скороченню небезпеки виникнення ядерної війни могло б сприяти створення в різних регіонах світу без’ядерних зон, а також повної ліквідації іноземних військових баз [10,   арк.24].

     Свою активність на цій же сесії Генеральної Асамблеї ООН  українські делегати проявили під час дискусій, які розгорнулися під час роботи Першого комітету, де на порядку денному стояло одне з найважливіших питань "Реалізація Декларації  про зміцнення міжнародної безпеки ”. В ході обговорення питання від України виступив М.Д.Полянічко, постійний представник УРСР при ООН,  який підкреслив, що суворе і послідовне втілення в життя всіма державами принципів, що містяться в Декларації сприяли б врегулюванню міжнародних проблем, які назріли і привели б до істотного поліпшення міжнародної політичної ситуації.

     Представник УРСР  підкреслив, що український народ, який пережив всі жахи двох світових воєн і втратив мільйони людей, активно підтримує всі заходи, направлені на зміцнення світу [  10, арк.86]. Керуючись принципом мирного існування. Українська РСР  28 березня 1972 р. внесла на розгляд Комітету з роззброєння проект конвенції про заборону хімічної зброї. Під час промови був зроблений акцент на тому, що Українська РСР, виступаючи за повне втілення в життя принципів Декларації про зміцнення міжнародної безпеки, буде послідовно та наполегливо боротися за мир, свободу і безпеку народів, за вирішення сучасних міжнародних проблем, за підвищення ефективності  діяльності Організації Об'єднаних Націй [10,  арк. 88].

    Слід наголосити, що проблема роззброєння та безпеки залишалася в епіцентрі обговорення  міжнародної спільноти і в 80-х рр. ХХ ст. Більше того, 80 – і рр. були проголошені другим Десятиріччям роззброєння, і Українська РСР, як одна із засновниць ООН, послідовно відстоювала курс мирного співіснування, підтримувала Декларацію про проголошення 80-х рр. другим Десятиріччям роззброєння, прийняту на ХХХІХ сесії Генеральної Асамблеї ООН. В ноті МЗС Української РСР від 3.06.1985 р., зазначалося, що конфронтація приводила до посилення міжнародної напруженості, підривала довір’я між державами і  приводила до їх балансування на грані війни. Єдиним правильним виходом із становища, що склалося,  Українська РСР бачила в негайному припинені гонки озброєння та  прийнятті конкретних заходів для усунення  загрози ядерної війни, розширенні взаємовигідної співпраці між державами у відповідності із Статутом  ООН [12, с. 78]. 

     У 80-х рр. ХХ ст. позиція української делегації на міжнародних форумах ООН по питанням обмеження гонки озброєння і роззброєння лежала в площині перемовних процесів. Так, В.А.Кравець, постійний представник Української РСР при ООН, член української делегації, виступаючи на ХХХV сесії Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй   відзначив, що "..єдиним і реальним шляхом пошуків згоди в питаннях зміцнення світу є шлях перемовин, заснованих на суворому дотриманні принципів рівності та однакової безпеки” [4, с.49].

     Безпосередня пропозиція української сторони полягала  в тому, щоб всі перемовини, які відбулися  в останні роки і за якихось причин були припинені або відкладені, слід було б відновити і продовжити. А також  невідкладно починати перемовини по припиненню гонки озброєнь і усуненню загрози війни, навіть і у тому випадку, коли ці питання  не були ще предметом обговорення. Виступ делегата був пройнятий  думкою про те, що Українська РСР буде завжди виступати за заборону любої зброї, і насамперед ядерної.

       Хоча офіційною датою завершення "холодної війни” вважають 26 грудня 1991 р., проблема роззброєння та безпеки не зникла остаточно. На відміну від часів "холодної війни”, теперішній стан військово-політичних відносин ядерних держав лише з великою натяжкою можна охарактеризувати як "гонку озброєння”, оскільки темпи і масштаби розробки та розгортання ядерних систем зброї зараз незрівнянно нижче. Змагання перетворилися з яскраво вираженого двостороннього в багатосторонній процес. Його учасники доволі часто йдуть асиметричними шляхами, не намагаються змагатися ( окрім Індії та Пакистану) і переважно орієнтують свої нові системи зброї не один на одного, а не треті країни [1, с.44 ].

    Україна, як правонаступниця УРСР, проголосивши незалежність, обрала для себе шлях держави з без’ядерним статусом, курс на який був проголошеним вперше  ще в Декларації про державний суверенітет від 16 липня 1990 р., а згодом підтверджений  у заяві Верховної Ради від 24 жовтня 1991р.

      Миролюбний курс держави засвідчувала й постанова Кабінету Міністрів від 13 вересня 1991 р., де зазначалося, що Україна підтримує  пропозиції про перехід від надозброєності до мінімальних рівнів озброєнь, охоплення воєнно-морських сил процесом роззброєння, встановлення без'ядерних зон, конверсію воєнного виробництва, скорочення воєнних витрат, ліквідацію іноземної воєнної присутності та баз на чужих територіях тощо. Заявляє про свою готовність до запровадження при необхідності широких мір довір'я та безпеки на взаємних засадах з метою зміцнення відносин з сусідніми державами. Буде наголошувати на необхідності суттєвих обмежень створення нових систем зброї, з тим щоб виключити можливість дестабілізуючих технічних проривів, займати позицію на користь формування в ООН міжнародного механізму по запобіганню розповсюдженню новітніх видів зброї та технології її виробництва [13].

 ПОЛНЫЙ ТЕКСТ МАТЕРИАЛА МОЖНО СКАЧАТЬ ЗДЕСЬ